Олексій Рокочий: «Біль – це мій наркоз»

На урочистому відкритті чемпіонату України серед чоловіків та жінок, який проходив 11-14 лютого в місті Коломия (Івано-Франківська область), були підведені підсумки минулого року.

Кращі пауерліфтери і тренери України за підсумками 2015 року отримали свої нагороди. Серед них – представник Донецької області Олексій Рокочий, бронзовий призер чемпіонату світу-2015 в присіданні.

- Олексій, Ви в черговий раз стали одним із кращих 10 пауерліфтерів України, які у Вас плани на цей рік?

- Добре виступити на чемпіонаті Європи, а там як карта ляже. Загадувати в нашому спорті не доводиться.

- Скажіть, скільки років Ви на помості?

- З 1995 року. До речі, у той рік чемпіонат України теж був у Коломиї, так що 21 рік виходить.

- Як після такого величезного стажу Ви себе відчуваєте, як поводяться старі травми?

- Біль – це мій наркоз, я з нею стільки живу, що навіть не знаю, як без неї. Останній раз не відчував болю в 2013 році, коли став чемпіоном світу (посміхається). Але самопочуття – відмінне, спасибі лікарям, які ставлять нас на ноги, без травм не буває спорту, і в житті вони зустрічаються постійно навіть зі звичайними людьми. Як спортсмен із великим стажем, хочу дати маленьку пораду всім – звертайтеся до професіоналів вчасно, і вони обов’язково вам допоможуть. Я не сприймаю мануальщиків і самозванців, які одним рухом руки можуть поставити тобі діагноз – без УЗД або МРТ це не можливо, все одно, що пальцем у небо.

- Як Ви ставитеся до молодих дарувань Донецької області, кого могли б відзначити?

- Згадую себе. Я бачив багато талантів, які швидко йшли – як Шляхта, Борисов. Дуже перспективні і дуже молоді – рік, два на світовому помості і все. Потім інше життя.

На жаль, сьогодні у нас не розвивається спорт вищих досягнень, у пріоритеті масове оздоровлення. Наші діти їдуть вчитися до інших областей, і на цьому їхня кар’єра закінчується. Грошей виділяється катастрофічно мало, а дітям потрібно за щось готуватися, за що їхати на змагання. Ось я, наприклад, відбувся як спортсмен завдяки батькові.

Серед діючих молодих спортсменів хотілося б відзначити Данила Ковальова і Олександра Рубця.

- Що б Ви побажали молодому поколінню?

- Не тільки фізичної сили, а й волі. Йти до поставлених цілей, незважаючи на травми і невдачі. Як говорив мій перший тренер Віктор Михайлович Шепотько, «чемпіоном стане не кожен, але сильним ти бути зобов’язаний!». Я з ним повністю згоден. Чоловік, перш за все, повинен бути сильним – і фізично, і духовно. Тоді і країна стане сильнішою.