Анна Вороніна: «Головне – бажання тренуватися та грати»

У номері газети «ФутболПростір» від 15 липня опубліковане інтерв’ю з форвардом донецького жіночого футбольного клубу «Донеччанка» та національної збірної України Анною Вороніною.

Одним із найбільш результативних і перспективних форвардів в українському жіночому футболі, є, безперечно, нападник донецької «Донеччанки» та національної збірної України Анна Вороніна. Як відомо, у минулому сезоні ця приваблива та привітна дівчина була другою у змаганнях бомбардирів чемпіонату України з шістнадцятьма забитими голами. Таким чином вона зробила важливий внесок у здобуття «Донеччанкою» бронзових медалей вищої ліги. Непересічна майстерність талановитого нападника не залишилася поза увагою наставника збірної України, який запросив її до складу головної команди країни. Під час нещодавнього перебування у Львові, де наша збірна проводила матчі відбору на чемпіонат світу 2015-го року, надія українського жіночого футболу Анна Вороніна люб’язно погодилася на інтерв’ю для читачів тижневика «ФутболПростір».

- Анно, розкажіть, будь-ласка, чому саме футбол привернув вашу увагу і коли це сталося? Можливо, до футболу у вас було інше спортивне захоплення?

- Моє захоплення футболом почалося завдяки моїй сестрі. У школу прийшов тренер, став агітувати зайнятися футболом, спочатку почали ходити подруги, потім Настя. Мені без подруг було нудно, тому я теж почала ходити на тренування. Ось так все і почалося у нас. А до футболу захоплювалася волейболом і трохи велоспортом. У складі волейбольної команди «Юний Лев» грала на міських та обласних змаганнях.

- Де ви пізнавали ази футбольної майстерності? У яких амплуа себе випробували?

- Почала грати в маріупольській команді, в той час називалася вона «Іллічівець». Було це в 2007-му році. У 2008-му році перейшла грати в донецьку «Донеччанку». Починала грати в півзахисті, а потім перейшла у напад.

- Чи багато дівчаток займалися разом з вами тоді? З ким, можливо, тепер граєте в одній команді або зустрічаєтеся на футбольних полях як зі суперником?

- Вважаю, що значно більше дівчат займалися тоді футболом, ніж на даний момент, на жаль, жіночий футбол в Україні не такий вже і популярний. Досі граю в одній команді з дівчатами, з якими починала займатися футболом: Настя Вороніна (моя сестра), Оля Авдєєва, Карина Говорунова – дівчата з Маріуполя, Оксана Гриценок, Лада Лагутіна. Досить часто бачу знайомих у рядах суперниць: в маріупольській «Іллічівці», харківському «Житлобуд1».

- Розкажіть, будь-ласка, про свою попередню кар’єру професіонального гравця докладніше. Чи задоволені ви своїми виступами? Які нагороди вже на вашому рахунку?

- У 2008-му році прийшла в «Донеччанку» і з часом стала грати в основному складі форвардом. Спочатку забивала мало, проте останні два роки зупинялася на другій позиції в суперечці бомбардирів – у минулому чемпіонаті не вистачило всього одного забитого м’яча, щоб зрівнятися з Олею Овдійчук із харківського «Житлобуд-1». Хотілося б зайняти перше місце в чемпіонаті України, але й бронза теж непогано і є чим пишатися. У 2013-му році знову зайняли третє місце в чемпіонаті, в 2012-му році брали участь у фіналі Кубка України, у 2013-му та 2014-му роках ставали срібними призерами зимових першостей, які проходили в Маріуполі.

Грала у складі молодіжної збірної України WU19. Брали участь у міжнародному турнірі «Кубанська весна», але тоді нам не вдалося посісти призові місця. Зараз стали запрошувати в національну збірну України. Хочеться проявити себе за збірну. У 2013-му році стала майстром спорту України.

- Чи доводилося вам ще переходити з однієї команди в іншу?

- Перехід у професіональну команду «Донеччанка» став єдиним на сьогоднішній день.

- Чи були у вас пропозиції з інших країн? Чи прагнете вже найближчим часом перевірити свої можливості на більш високому клубному рівні?

- У зарубіжних клубах не грала. Була пропозиція грати за російську команду, але я в той час ще навчалася і закінчувала п’ятий курс – не хотілося переривати навчання. Звичайно ж, хотілося б перевірити свої можливості на більш високому клубному рівні.

- Як відомо, перше коло чемпіонату України 2014-го року через складну ситуацію в країні жодна команда не змогла завершити у встановлені терміни, а «Донеччанці» вдалося зіграти тільки один матч. Яким чином гравці команди підтримували форму під час вимушеної паузи? Чи відомо, коли команда може зібратися після відпустки? Чи окреслені найближчі плани щодо спарингів або офіційних ігор?

- У нас були щоденні тренування, незважаючи на ситуацію в Україні. Наприкінці липня знову відновиться тренувальний процес, сподіваємося, що чемпіонат України продовжиться за нашої участі, та й у країні все налагодиться. У вимушену перерву проводили спаринги з юнацькими командами «Шахтаря», «Олімпіка», «Кіровця». Двадцятого серпня стартує друге коло чемпіонату України з футболу. Грати повинні з маріупольською «Іллічівкою» у Донецьку. В принципі, ми з ними тільки одну гру і зіграли – у першому колі чемпіонату.

- Наскільки популярний жіночий футбол у Донецьку? Чи багато вболівальників приходять на матчі?

- На превеликий жаль, жіночий футбол у Донецьку не популярний. Якщо на гру прийдуть п’ятдесят глядачів – це вже дуже добре буде. У Донецьку багато спорту, багато професіональних чоловічих команд – це і донецький «Шахтар», і «Металург», і «Олімпік», хокейний клуб «Донбас», баскетбольний клуб «Донецьк». А це, зауважте, матчі Ліги чемпіонів, Континентальної хокейної ліги – високий рівень змагань. Швидше за все, через це донецький вболівальник і не шанує жіночий футбол.

- Що приносить вам найбільшу радість у футболі?

- Сама гра у футбол вже приносить радість, голи команди, ну і, звичайно ж, перемоги.

- Розкажіть, будь-ласка, про себе поза футболом, якщо можна так сказати. Чим захоплюєтеся? Як любите проводити вільний час?

- Ну, першою чергою, люблю поспати, погуляти десь, зараз намагаюся у вільний час, і коли гарна погода, ходити засмагати та купатися на море або на ставок.

- Як ставляться до вашого захоплення футболом рідні та друзі?

- Мої рідні завжди були за футбол і завжди підтримують мене. Друзі теж добре ставляться до футболу, тільки їм не подобається, що я зрідка з ними зустрічаюся через моє захоплення. На ігри приходять мама, бабуся, якщо граємо в Маріуполі, іноді вони приїжджають до нас в Донецьк вболівати за мене і сестру, а також підтримати команду. Наймолодшому нашому вболівальнику – шість років, це мій двоюрідний брат.

- Чи можете порадити дівчаткам зайнятися футболом? Якщо так, то якими якостями, вважаєте, вони повинні володіти для того, щоб стати хорошими футболістками?

- Найголовніше у будь-якому виді спорту – це непереборне бажання тренуватися і постійно грати. Досвід і вміння прийдуть з часом, головне, отримувати від цього задоволення.

- Розкажіть про свій досвід виступів за національну збірну України?

- Грала кілька товариських ігор у складі збірної, але в офіційних змаганнях наразі не провела жодного матчу.

- Які враження у вас залишилися від недавніх ігор збірної і від перебування у Львові?

- Враження тільки найпозитивніші, гарне місто, ввічливі люди. Сподобалася підтримка вболівальників під час ігор. Стадіон у вас теж непоганий. Хочеться, щоб збірна України зіграла і в Донецьку, на «Донбас Арені», але поки що це неможливо.

- Як оцінюєте шанси збірної України на вихід із групи?

- Дуже хочеться, щоб Україна вийшла у фінальну частину чемпіонату світу 2015-го року, який пройде в Канаді, але для цього нам потрібно буде перемогти у всіх іграх, що залишилися, і забити якомога більше м’ячів. Я вірю, що ми зможемо досягти цієї мети, вірю в наших дівчат. Принаймні, ми докладемо для цього всі свої вміння і залишимо на полі всі свої сили. Ну, і чекаємо вболівальників на матчах, що залишилися, – їх підтримка нам дуже і дуже потрібна.

Автор інтерв’ю висловлює вдячність прес-службі ФК «Донеччанка» (Донецьк) і особисто прес-аташе клубу Максиму Мініну за допомогу при підготовці інтерв’ю.